26 квітня, у день, коли в далекому 1986 році сталася аварія на Чорнобильській атомній електростанції, по всій Україні щорічно проходять пам’ятні заходи на честь людей, які постраждали внаслідок вибуху на четвертому енергоблоці. У великих містах це мітинги – реквієми чи громадська хода, як у Кропивницькому, а в сільських радах зазвичай – це відвідини родин – чорнобильців. В Олександрійському районі така традиція існує вже багато років. Не став виключенням і цьогорічний квітень.

Сьогодні, у день 31-х роковин аварії на Чорнобильській АЕС, голова Олександрійської РДА Богдан Куруп і голова районної ради Ольга Коріненко разом із заступником начальника управління соціального захисту Тетяною Шелесько та сільським головою Олександром Клімовим відвідали сім'ї померлих чорнобильців, що проживають на території села Бутівське Костянтинівської сільської ради.

Ірина Федорівна Першко, Катерина Адамівна Торгонська, Єва Федорівна Сидорчук - жінки, чиї долі тісно пов’язані з Чорнобилем. Свого часу, втікаючи від радіації, вони разом зі своїми родинами переселилися у степовий олександрійський край. Життя почали фактично з нуля. Отримали достатні житлові умови, про це колись подбала держава, та соціальні пільги. Та сьогодні усі троє мають статус вдів чорнобильців.

І хоча їхні жіночі долі важкі і неспокійні, не втрачають жагу до життя. Було б здоров’я, говорить, зокрема, 69-річна Катерина Адамівна. Вона відома в районі вишивальниця. Про її талант знають не лише в селі. Роботи майстрині бачили у столиці і навіть за межами України. Для своїх чотирьох дорослих дітей вона – гордість і надійне плече. "Загалом, у родині - гармонія і взаєморозуміння, - говорить жінка. - Тому й час маю для улюбленої справи. Хоч пальці вже не слухаються, а душа радіє, коли на тканині народжуються нові орнаменти і червоні маки". Оцінити її рукотворну красу – рушники, скатертини, хусточки, сорочки – вишиванки мали можливість і гості. Втім, йшлося не лише про красу. Так, спілкуючись про життя – буття, обговорили й питання соціальних виплат та пільг. Детальніше про це поінформувала господиню представниця управління соціального захисту Тетяна Шелесько.

На подвір’ї свого просторого будинку зустріла гостей й Ірина Федорівна - жінка життєлюбної вдачі. Це помітно було з перших хвилин спілкування. Попри серйозні випробування, що випали на її долю, вона привітна, гарна і завзята. Під час розмови відчувались її щирість і доброта. Про себе говорила небагато: має город, господарство, а ще – хист до вишивання. Це й рятує від сумних думок. Каже: все було б чудово, як би не одинокість. Нелегко їй одній. Діти дорослі, розлетілися хто - куди, живуть в інших містах. Чоловік помер більше року тому. Саме це й пригнічує її найбільше. Добре, що поряд - щирі і добрі сусіди, говорить жінка. Громада у Бутівському - дружна і привітна – усі підтримують один одного. Та й сільський голова про своїх дбає. Знає, хто, де і які проблеми має. Якщо до нього звертаються, прагне по можливості допомогти чи підтримати.

У цей день зраділа гостям і 70 – річна Єва Федорівна. На життя не скаржиться, лише на здоров’я. Каже: його стає з кожним роком все менше і менше. Так нагадує про себе Чорнобиль. Без чоловіка – чорнобильця живе вже багато років. Зізнається: важко одній. Добре, що син з невісткою часто навідуються у гості. Приїздять утрьох – з маленьким синочком. Для старенької це справжня розрада і втіха. Правда, пенсії ледве вистачає на ліки та комуналку. Важко, коли здоров’я вже не те, говорить жінка. Проте, гостям рада, вдячна, що не забувають, навідуються до неї. Користуючись можливістю, жінка також поставила кілька запитань представниці управління соціального захисту населення та отримала роз’яснення щодо перерахунку її чорнобильської пенсії.

Богдан Куруп, у свою чергу, передав жінкам пакунки з гостинцями і пообіцяв, що і в подальшому їх не лишатимуть на самоті.